Индопрес (Indopres) Лекарственные препараты

Фармакодинамика. Сульфаниламидный диуретик, производное инолонов (содержит индольное кольцо в структуре молекулы) с антигипертензивной активностью. Преимущество гипотензивного или диуретического эффекта проявляется в зависимости от дозы препарата. В дозе 2,5 мг/сут индапамид вызывает выраженный пролонгированный антигипертензивный и слабый диуретический эффект. Повышение суточной дозы не влияет на антигипертензивное действие, в то время как диуретический эффект возрастает. Сосудистый механизм действия препарата объясняют уменьшением сокращения сосудистой стенки в ответ на повышение уровня катехоламинов благодаря тормозящему влиянию на трансмембранный ток ионов Са 2+ и стимуляции синтеза простагландина Е₂. Диуретическое действие связано с блокадой реабсорбции ионов натрия, хлора и воды в проксимальных и дистальных канальцах, а также в области восходящего отдела петли Генле. Индапамид имеет исключительный фармакологический профиль: не проникая через ГЭБ, препарат не вызывает центральных эффектов; антигипертензивное действие не изменяется и хорошо сохраняется при нарушении функции почек; индапамид не оказывает отрицательного влияния на метаболизм липидов и углеводный обмен; фармакокинетика препарата допускает его применение 1 раз в сутки. Влияние индапамида проявляется только при изначально повышенном АД. Достижение максимального терапевтического эффекта отмечается при длительном систематическом приеме препарата.

Фармакокинетика. Индапамид быстро всасывается в пищеварительном тракте. С_max препарата в плазме крови достигается через 1,5–2 ч после приема. T_½ составляет 14–18 ч. Степень связывания с белками плазмы крови составляет 70–80%. Максимальный гипотензивный эффект развивается через 12 ч после однократного приема. Препарат не проникает через ГЭБ. Равномерно распределяется во всех органах и тканях, кроме ЦНС. В гладких мышцах сосудистой стенки связывается с эластином. Биотрансформация идапамида осуществляется в печени. С мочой выводится около 70% препарата в виде метаболитов и 5–7% — в неизмененном виде. Элиминация через ЖКТ в пределах 20–23%. Стойкий терапевтический эффект развивается только после 8–12 нед систематического применения препарата.

Показания Индопрес

Применение Индопрес

применяют внутрь. Индопрес назначают в дозе 2,5 мг (1 таблетка) 1 раз в сутки (утром) до еды. Действие препарата развивается постепенно. Повышение дозы препарата нецелесообразно, поскольку в более высоких дозах выраженность антигипертензивного действия существенно не увеличивается, а диуретический эффект повышается. При недостаточном эффекте рекомендуют комбинированную терапию с другими антигипертензивными средствами. Комбинированную терапию с диуретиками, которые могут вызвать гипокалиемию, не рекомендуют.

Продолжительность лечения устанавливается в зависимости от течения заболевания и эффективности терапии.

Не доказано развитие рикошетной АГ после прекращения лечения индапамидом.

При тяжелой почечной недостаточности (клиренс креатинина

Противопоказания

повышенная чувствительность к любому компоненту препарата, другим сульфонамидам или их производным, печеночная энцефалопатия, тяжелые нарушения функции печени, тяжелая почечная недостаточность, гипокалиемия, период беременности и кормления грудью, детский возраст.

Побочные эффекты

обычно лечение препаратом Индопрес переносится хорошо. Большинство клинических и лабораторных побочных эффектов дозозависимы и риск их развития может быть значительно снижен при применении препарата в минимальной эффективной дозе.

Нижеприведенные побочные эффекты классифицированы по органам и системам и частоте их возникновения: очень часто (≥10%); часто (≥1 и <10%); нечасто (≥0,1 и <1%); редко (≥0,01 и <0,1%); иногда (<0,01%).
Со стороны водно-электролитного баланса: часто — снижение уровня калия и возникновение гипокалиемии (особенно у пациентов из групп риска); иногда — гиперкальциемия, гипонатриемия, что может привести к гиповолемии и дегидратации организма с возможным развитием ортостатической гипотензии. Сопутствующая потеря ионов хлора может вызвать компенсаторный метаболический алкалоз, степень этого эффекта незначительная. Повышение уровня мочевой кислоты и глюкозы в плазме крови на протяжении лечения, необходимо тщательно оценить целесообразность применения препарата у пациентов с подагрой и сахарным диабетом.

Со стороны системы крови: иногда — тромбоцитопения, лейкопения, агранулоцитоз, гемолитическая анемия, апластическая анемия.

Со стороны нервной системы: редко — головокружение, ощущение усталости, спазмы мышц, парестезии, головная боль, возможны депрессия, сонливость, бессонница, напряжение, нервозность, тревожность, раздражительность.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: иногда — аритмия, пальпитация, артериальная гипотензия.

Со стороны ЖКТ: нечасто — рвота; редко — тошнота, запор, сухость во рту, боль/спазмы в животе, диспепсия, анорексия; иногда — панкреатит.

Со стороны мочевыделительной системы: иногда — нарушение функции почек, включая частое мочеиспускание, никтурию, полиурию, почечную недостаточность.

Со стороны гепатобилиарной системы: иногда — нарушение функции печени, в том числе повышение активности печеночных трансаминаз, желтуха, гепатит.

У пациентов с уже существующей печеночной недостаточностью возможно развитие печеночной энцефалопатии (частота неизвестна).

Со стороны дыхательной системы: возможны ринорея, кашель, синусит, фарингит, пневмонит, респираторный дистресс-синдром.

Аллергические реакции (большинство — в виде дерматологических реакций, особенно у пациентов, предрасположенных к атопии): часто — макулопапулезная сыпь; нечасто — пурпура; иногда — ангионевротический отек и/или крапивница, токсический эпидермальный некролиз, синдром Стивенса — Джонсона.

Другие: васкулит, в том числе некротизирующий васкулит, импотенция/снижение либидо, уменьшение массы тела, сиалоденит, ксантопсия, нечеткость зрения, конъюнктивит.

Возможно обострение существующей системной красной волчанки (частота неизвестна).

Были сообщения о случаях развития фотосенсибилизации.

Особые указания

при нарушении функции печени препарат может вызвать развитие печеночной энцефалопатии, особенно при электролитном дисбалансе. В этом случае необходимо немедленно прекратить применение препарата.

При развитии в процессе лечения фотосенсибилизации рекомендуют прекратить прием препарата. Если необходимость в применении препарата остается, рекомендуют защищать открытые участки тела от прямого солнечного света и искусственного ультрафиолетового облучения.

Пациенты с редчайшими наследственными заболеваниями, такими как непереносимость галактозы, лактазная недостаточность или глюкоза-галактозная мальабсорбция, не должны принимать этот препарат.

Перед началом лечения Индопресом необходимо определить уровень натрия в плазме крови, в дальнейшем контролировать через регулярные промежутки времени. Сообщали о случаях серьезной гипонатриемии в сочетании с гипокалиемией при применении препарата в рекомендуемых дозах; чаще наблюдались у женщин пожилого возраста. Лечение любыми диуретиками может привести к гипонатриемии, иногда с очень серьезными последствиями. Снижение уровня натрия в плазме крови может протекать вначале бессимптомно, поэтому регулярный мониторинг в этом контексте крайне важен и должен быть более частым у людей пожилого возраста и у больных циррозом печени.

Развитие гипокалиемии является основным риском при лечении диуретиками. Снижение уровня калия в плазме крови Диуретики могут снижать экскрецию кальция с мочой и, как следствие, вызвать незначительное транзиторное повышение его уровня в плазме крови. Выраженная гиперкальциемия возможна при наличии предварительно недиагностированного гиперпаратиреоидизма. Перед контролем функции паращитовидных желез лечение индапамидом необходимо прекратить.

Поскольку в процессе лечения индапамидом возможно повышение уровня глюкозы крови, мониторинг этого показателя имеет важное значение для больных сахарным диабетом, особенно при гипокалиемии.

У пациентов с гиперурикемией возможно учащение приступов подагры (за счет возможного повышения уровня мочевой кислоты в крови в процессе лечения).

Диуретики эффективны в полной мере только при нормальной или минимально нарушенной функции почек (уровень креатинина плазмы крови Гиповолемия в результате потери воды и натрия, спровоцированная диуретиком, приводит к снижению гломерулярной фильтрации, что может вызвать повышение в крови уровней мочевины и креатинина. Эта транзиторная функциональная почечная недостаточность не имеет последствий у лиц с нормальной функцией почек, но может иметь значение при уже существующей почечной недостаточности.

Во время применения индапамида возможен положительный результат при проведении допинг-контроля у спортсменов.

Дети. Препарат не рекомендуют применять у детей.

Период беременности и кормления грудью. Препарат противопоказан в период беременности. Диуретики могут вызвать фетоплацентарную ишемию с риском задержки роста плода.

При необходимости применения препарата в период кормления грудью, на период лечения грудное вскармливание следует прекратить (индапамид проникает в грудное молоко).

Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами и работе с другими механизмами. Препарат не нарушает психомоторные функции, но за счет внезапного снижения АД в отдельных случаях, особенно в начале лечения, препарат может влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами и работе с другими механизмами.

Взаимодействия

препарат можно применять как в качестве монотерапии, так и в комбинации с другими антигипертензивными лекарственными средствами.

Не рекомендуют следующие комбинации

Литий: при одновременном применении с препаратами лития возможно повышение уровня лития в плазме крови (вследствие уменьшения его выведения) и развитие симптомов передозировки. При необходимости назначения такой комбинации следует контролировать уровень лития в плазме крови и корригировать его дозу.

Комбинации, требующие осторожности

Препараты, которые могут вызвать «torsade de pointes»:

• антиаритмические препараты класса ІА (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид);
• антиаритмические препараты класса ІІІ (амиодарон, соталол, дофетилид, ибутилид);
• некоторые антипсихотические препараты: фенотиазины (хлорпромазин, циамемазин, левомепромазин, тиоридазин, трифлуоперазин); бензамиды (амисульприд, сульпирид, сультоприд, тиаприд); бутирофеноны (дроперидол, галоперидол);
• препараты других групп: астемизол, терфенадин, бепридил, цизаприд, дифеманил, эритромицин для в/в введения, галофантрин, мизоластин, пентамидин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, винкамин для в/в введения.

Повышается риск вентрикулярных аритмий, особенно «torsade de pointes» (гипокалиемия, брадикардия и удлиненный интервал P–Q способствуют возникновению аритмий). Необходимо при выявлении гипокалиемии откорригировать ее до начала применения этой комбинации. Обязателен мониторинг клинического состояния пациента, ЭКГ, уровня электролитов в плазме крови.

Системные НПВП, включая селективные ингибиторы ЦОГ-2, салицилаты в высоких дозах (≥3 г/сут) могут вызвать уменьшение выраженности гипотензивного действия индапамида. У пациентов с обезвоживанием может развиться ОПН (снижается гломерулярная фильтрация). Необходимо контролировать функцию почек и компенсировать водный дисбаланс.

Ингибиторы АПФ: возможно возникновение внезапной артериальной гипотензии и/или ОПН в начале лечения ингибиторами АПФ при наличии уже существующей гипонатриемии (особенно у пациентов со стенозом почечной артерии).

При АГ, когда предыдущее лечение диуретиком вызвало снижение уровня натрия в плазме крови, рекомендуют за 3 сут до начала лечения ингибиторами АПФ прекратить применение диуретиков (в дальнейшем при необходимости — возобновить их прием) или начинать лечение с низких доз ингибиторов АПФ с постепенным повышением дозы.

При застойной сердечной недостаточности лечение необходимо начинать с очень низких доз ингибиторов АПФ на фоне снижения дозы сопутствующего диуретика.

Обязателен мониторинг функции почек (уровня плазменного креатинина) на протяжении первых недель лечения ингибиторами АПФ.

Препараты, которые могут вызвать гипокалиемию: амфотерицин, системные глюко- и минералокортикоиды, тетракозактид, слабительные препараты, которые стимулируют перистальтику: повышается риск гипокалиемии (аддитивный эффект). Необходимо контролировать уровень калия в плазме крови, что особенно важно при сопутствующей терапии сердечными гликозидами. Применяют слабительные средства, не стимулирующие перистальтику кишечника.

Баклофен: повышается антигипертензивный эффект. Необходимо провести регидратацию, контролировать функцию почек в начале лечения.

Сердечные гликозиды: существует риск усиления токсического действия сердечных гликозидов (за счет возможной диуретикиндуцированной гипокалиемии). Необходимо проводить мониторинг уровня калия в плазме крови и контроль ЭКГ, при необходимости пересмотреть лечение.

Калийсберегающие диуретики (амилорид, спиронолактон, триамтерен): хотя такая комбинация может быть полезной у некоторых пациентов, существует риск развития гипокалиемии (особенно у больных сахарным диабетом, при почечной недостаточности) или гиперкалиемии. Следует контролировать уровень калия в плазме крови, ЭКГ и, при необходимости, пересмотреть лечение.

Метформин: возможно развитие молочнокислого ацидоза вследствие функциональной почечной недостаточности, ассоциированной с диуретиками, особенно с петлевыми диуретиками. Не применять метформин при уровне плазменного креатинина >15 мг/л (135 ммоль/л) у мужчин и 12 мг/л (110 ммоль/л) у женщин.

Йодсодержащие контрастные средства: при дегидратации, вызванной приемом диуретика, повышается риск развития ОПН, особенно при применении высоких доз йодсодержащих контрастных средств. Необходимо восстановить водный баланс до их применения.

Имипраминоподобные антидепрессанты, нейролептики: наблюдают усиление гипотензивного действия индапамида и повышается риск развития ортостатической гипотензии (аддитивный эффект).

Соли кальция: возможно возникновение гиперкальциемии в результате снижения элиминации кальция с мочой.

Циклоспорины, такролимус: риск повышения уровня креатинина плазмы крови без изменения концентраций циркулирующего циклоспорина, даже при отсутствии водно-натриевого дефицита.

Кортикостероиды, тетракозактид (системного действия) при сочетанном применении с индапамидом приводят к уменьшению гипотензивного действия индапамида за счет задержки воды и ионов натрия под влиянием ГКС.

Эстрогены: при одновременном применении с индапамидом возможно уменьшение антигипертензивного действия препарата за счет задержки жидкости в организме.

Передозировка

в дозе, превышающей 40 мг, препарат может вызывать незначительный токсический эффект. Прежде всего передозировка проявляется нарушением водно-электролитного баланса (гипонатриемия, гипокалиемия) и клинически — тошнотой, рвотой, диспепсией, артериальной гипотензией, судорогами, угнетением функции дыхательной системы, головокружением, сонливостью, спутанностью сознания, полиурией или олигурией (возможна анурия вследствие гиповолемии).

Лечение: промывание желудка, введение активированного угля, коррекция водно-электролитного баланса в условиях стационара. Симптоматическая терапия.

Условия хранения

в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С.

Індопрес (Indopres) Лікарські препарати

плівкоутворююче покриття: гідроксипропілцелюлоза, лактози моногідрат, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь 3000, триацетин.

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого кольору, з двоопуклою поверхнею. На поперечному розрізі видні два шари різної структури.

Фармакотерапевтична група

Засоби, що впливають на серцево-судинну систему. Нетіазидні діуретики з помірно вираженою активністю. Сульфонаміди, прості. Індапамід. Код АТХ С03В А11.

Фармакологічні властивості

Індапамiд — сульфонамiдний діуретик, який фармакологiчно споріднений з тiазидними діуретиками. Індапамiд інгібує реабсорбцію натрію в кортикальному сегменті нирок. Це підвищує екскрецію натрію та хлоридів з сечею та, меншою мірою, екскрецію калію та магнію, підвищуючи таким чином діурез.

Антигіпертензивна дія індапаміду проявляється при дозах, при яких діуретичний ефект незначний. Більш того, його антигіпертензивна дія зберігається навіть у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які перебувають на гемодіалізі.

Індапамід діє на рівні судин шляхом:

• зменшення скоротливої здатності гладких м’язів судин, що пов’язано зі змінами трансмембранного обміну іонів (головним чином кальцію);
• стимуляції синтезу простагландину PGE₂ та простацикліну PGI₂ (вазодилататор та інгібітор агрегації тромбоцитів).

Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.

Як було показано у дослідженнях різної тривалості (короткої, середньої та довгої) за участю пацієнтів із артеріальною гіпертензією, індапамід не впливає:

• на метаболізм лiпiдiв (тригліцериди, холестерин ліпопротеїдів низької щільності та холестерин ліпопротеїдів високої щільності);
• на метаболізм вуглеводів, навіть у хворих на цукровий діабет та з артеріальною гіпертензією.

При перевищенні рекомендованої дози терапевтичний ефект тіазидів та тіазидоподібних діуретиків не збільшується, в той час як ризик небажаних ефектів зростає. Якщо лікування є недостатньо ефективним, збільшувати дозу не рекомендується.

Біодоступність індапаміду висока — 93%.

Максимальна концентрація у плазмі крові (T_max) після прийому дози 2,5 мг досягається приблизно через 1–2 години.

Зв’язування з протеїнами плазми вище 75%.

Перiод напiввиведення становить вiд 14 до 24 годин (у середньому 18 годин).

При регулярному прийомі індапаміду підвищується рівень стабільної концентрації в плазмі крові (плато) порівняно з концентрацією індапаміду в плазмі крові після прийому одноразової дози. Цей рівень концентрації у плазмі крові залишається стабільним тривалий час без виникнення кумуляції.

Нирковий кліренс становить 60–80% від загального кліренсу.

Індапамід виводиться переважно у вигляді метаболітів, частка препарату, що виводиться нирками у незміненому вигляді, становить 5%.

Пацієнти з нирковою недостатністю: фармакокінетичні параметри не змінюються.

Показання

Протипоказання

• Підвищена чутливість до індапаміду, до будь-якого компонента препарату, інших сульфонамідів або їх похідних;
• печінкова енцефалопатія, тяжкі порушення функції печінки;
• тяжка ниркова недостатність;
• гіпокаліємія.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Препарат може застосовуватись як при монотерапії, так і в комбінації з іншими антигіпертензивними лікарськими засобами.

Літій: підвищення рівня літію у плазмі крові (внаслідок зменшення його виведення) та поява симптомів передозування. За необхідності призначення такої комбінації слід контролювати рівень літію в плазмі крові та коригувати його дозу.

Комбінації, що потребують обережності.

Препарати, що можуть спричинити «torsade de pointеs»:

• ІА клас антиаритмічних препаратів (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• ІІІ клас антиаритмічних препаратів (аміодарон, бретилій, соталол, дофетилід, ібутилід);
• деякі антипсихотичні препарати:

– фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин);

– бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд);

–
бутирофенони (дроперидол, галоперидол);

– пімозид, сертиндол, зотепін;

• препарати інших груп: астемізол, мізоластин, терфенадин, бепридил, цизаприд, дифеманіл, атомоксетин, сполуки миш’яку, еритроміцин для внутрішньовенного введення, кларитроміцин, галофантрин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, вінкамін для внутрішньовенного введення.

Підвищується ризик вентрикулярних аритмій, особливо «torsade de pointеs» (гіпокаліємія, так само як брадикардія та подовжений інтервал QT є факторами ризику). Необхідно при виявленні гіпокаліємії скоригувати її до початку застосування цієї комбінації. Обов’язковий моніторинг клінічного стану пацієнтів, ЕКГ (інтервал QT), рівня електролітів у плазмі крові.

Слід застосовувати препарати, які не спричиняють аритмій типу «torsade de pointes» при гіпокаліємії.

Системні нестероїдні протизапальні препарати, включаючи ЦОГ-2 селективні інгібітори, великі дози саліцилатів (≥ 3 г/добу): можливе зниження гіпотензивної дії індапаміду. У пацієнтів із зневодненням може виникнути гостра ниркова недостатність (знижується гломерулярна фільтрація). Слід контролювати функцію нирок до початку/протягом лікування і компенсувати водний дисбаланс.

Інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину-II: ризик раптової артеріальної гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності на початку лікування інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину-II при вже наявній гіпонатріємії (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії).

При артеріальній гіпертензії, коли попереднє лікування діуретиком спричинило розвиток гіпонатріємії, рекомендовано:

• за 3 доби до початку лікування інгібіторами АПФ/антагоністами рецепторів ангіотензину-II припинити застосування діуретиків (в подальшому за необхідності − відновити їх прийом);
• або починати лікування з низьких доз інгібіторів АПФ/антагоністів рецепторів ангіотензину-II з поступовим підвищенням дози.

При застійній серцевій недостатності лікування необхідно розпочинати з дуже низьких доз інгібіторів АПФ/антагоністів рецепторів ангіотензину-II на фоні зниження дози супутнього діуретика, що виводить калій.

В усіх випадках обов’язковий моніторинг функції нирок (рівня плазмового креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібіторами АПФ/антагоністами рецепторів ангіотензину-II.

Альфа-адреноблокатори: посилення гіпотензивної дії; підвищений ризик артеріальної гіпотензії першої дози з постсинаптичними альфа-блокаторами, такими як празозин.

Діуретики, що можуть спричинити гіпокаліємію (наприклад, буметанід, фуросемід, піретанід, тіазиди, ксипамід, ацетазоламід): підвищений ризик гіпокаліємії. Плазмові рівні калію слід ретельно контролювати і при необхідності коригувати.

Інші препарати, що можуть спричинити гіпокаліємію (амфотерицин В (внутрішньовенно), високі дози бета₂-симпатоміметиків, системні глюко- та мінералокортикоїди, тетракозактид, теофілін, проносні препарати, що стимулюють перистальтику, ребокситин): підвищується ризик гіпокаліємії (адитивний ефект). Слід контролювати рівень калію плазми крові, що особливо важливо при супутній терапії серцевими глікозидами, та коригувати його при потребі. Застосовувати проносні, що не стимулюють перистальтику кишечнику.

Баклофен: підвищується антигіпертензивний ефект. Необхідно провести регідратацію пацієнта, контролювати функцію нирок на початку лікування.

Серцеві глікозиди(препарати наперстянки): існує ризик посилення токсичної дії серцевих глікозидів (наперстянки) (внаслідок можливої діуретик-індукованої гіпокаліємії та/або гіпомагніємії). Слід проводити моніторинг рівня калію та магнію плазми крові і контроль ЕКГ, при необхідності переглянути лікування.

Флекаїнід: діуретик-індукована гіпокаліємія посилює кардіотоксичність флекаїніду.

Лідокаїн, мексилетин: діуретик-індукована гіпокаліємія протидіє ефектам лідокаїну та мексилетину.

Комбінації, які потребують уваги.

Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, тріамтерен): хоча така комбінація може бути корисною для деяких пацієнтів, існує ризик розвитку гіпокаліємії (особливо у хворих на цукровий діабет, ниркову недостатність) або гіперкаліємії. Слід контролювати рівень калію в плазмі крові, ЕКГ та при необхідності переглянути лікування.

Метформін: підвищується ризик метформін-індукованого молочнокислого ацидозу внаслідок розвитку функціональної ниркової недос
татності, асоційованої з діуретиками, особливо з петльовими діуретиками. Не застосовувати метформін при рівні плазмового креатиніну вище 15 мг/л (135 ммоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 ммоль/л) у жінок.

Йодконтрастні засоби: у випадку дегідратації, спричиненої прийомом діуретика, збільшується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні високих доз йодконтрастних засобів. Слід провести регідратацію до їх призначення.

Солі кальцію, вітамін D, тореміфен: підвищення ризику гіперкальціємії в результаті зниження елімінації кальцію з сечею.

Окскарбазепін, карбамазепін: збільшується ризик гіпонатріємії при застосуванні з індапамідом.

Іміпраміноподібні антидепресанти, нейролептики, анксіолітики та снодійні, інгібітори МАО, алпростадил, алдеслейкін, леводопа, загальні анестетики: посилення гіпотензивної дії індапаміду, збільшення ризику ортостатичної гіпотензії.

Інші антигіпертензивні препарати (в т.ч. бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів, нітрати, вазодилататори, метилдопа, моксонідин, клонідин): посилення гіпотензивного ефекту та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).

Циклоспорини, такролімус: ризик підвищення плазмового рівня креатиніну без будь-яких змін рівнів циркулюючого циклоспорину, навіть при відсутності водно-натрієвого дефіциту.

Кортикостероїди, тетракозактид (системної дії): зменшення гіпотензивної дії індапаміду за рахунок затримки води та іонів натрію під впливом глюкокортикостероїдів.

Естрогени: можливе зменшення антигіпертензивної дії препарату за рахунок затримки рідини в організмі.

Холестирамін, колестипол: зменшення абсорбції діуретиків. Інтервал між прийомом індапаміду та цих препаратів має становити не менше 2 годин.

Непрямі антикоагулянти (похідні кумарину або індандіону): зниження ефекту внаслідок підвищення концентрації факторів згортання крові внаслідок зменшення об’ємуциркулюючої крові і підвищення їх продукції печінкою (можлива корекція дози).

Недеполяризуючі міорелаксанти: посилення блокади нервово-м’язової передачі.

Алопуринол: сумісне лікування індапамідом може збільшити частоту реакцій гіперчутливості на алопуринол.

Дає позитивну реакцію при допінг-контролі.

Особливості застосування

Пацієнти із порушенням функції печінки.

При порушенні функції печінки тіазидоподібні діуретики можуть спричиняти розвиток печінкової енцефалопатії, особливо при електролітному дисбалансі. В цьому випадку або при симптомах посилення ниркової недостатності необхідно негайно припинити застосування препарату.

Повідомлялося про випадки реакцій фотосенсибілізації при застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. При розвитку в процесі лікування реакцій фотосенсибілізації рекомендується негайно припинити прийом препарату. Якщо необхідність у застосуванні препарату залишається, рекомендується захищати відкриті ділянки тіла від прямого сонячного світла та штучного ультрафіолетового опромінення.

Хоріоїдальний випіт, гостра міопія та вторинна закритокутова глаукома.

Препарати, що містять сульфонамід або похідні сульфонаміду, в т.ч. індапамід, можуть спричиняти ідіосинкратичну реакцію, що призводить до появи хоріоїдального випоту з дефектом зорового поля, гострою транзиторною міопією та гострою закритокутовою глаукомою. Симптоми включають гострий початок зниження гостроти зору або біль в оці і зазвичай виникають впродовж кількох годин або тижнів з початку застосування препарату.

Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до необоротної втрати зору. Першочерговим заходом лікування є якомога швидше припинення застосування індапаміду. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, слід розглянути необхідність термінового медикаментозного або хірургічного лікування. Факторами ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми може бути алергія на сульфонаміди або пеніциліни в анамнезі.

Препарат містить лактозу, тому пацієнти з рідкісними спадковими захворюваннями, такими як непереносимість галактози, лактазна недостатність або глюкозо-галактозна мальабсорбція, не повинні приймати цей препарат.

Препарат містить натрію лаурилсульфат, що слід враховувати пацієнтам, які дотримуються дієти з контрольованим вмістом натрію.

Водний та електролітний баланс.

Натрій крові. Перед початк
ом лікування Індопресом необхідно визначити рівень натрію плазми крові, в подальшому перевіряти його через регулярні проміжки часу. Лікування будь-якими діуретиками може призвести до гіпонатріємії, іноді з дуже серйозними наслідками. Зниження рівня натрію в плазмі крові може бути спочатку безсимптомним, тому регулярний моніторинг у цьому контексті вкрай важливий і повинен проводитися частіше у пацієнтів літнього віку та у пацієнтів з цирозом печінки.

Гіпонатріємія з гіповолемією може бути причиною дегідратації та ортостатичної гіпотензії. Супутня втрата іонів хлориду може призвести до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу: частота та ступінь цього ефекту невисокі.

Повідомлялося про випадки серйозної гіпонатріємії у поєднанні з гіпокаліємією при лікуванні рекомендованими дозами, частіше у жінок літнього віку.

Калій крові. Зниження плазмового рівня калію з розвитком гіпокаліємії є основним ризиком при лікуванні тіазидними та тіазидоподібними діуретиками. Слід запобігати виникненню гіпокаліємії (