Гігрофіли, гігрофоби, гігрофіти, гідробіологія, гідробіонти, гідропоніка, гідросфера, гідрохорія, гірдофіли, гідрофіти, гідрофоби

ГІГРОФІЛИ [від гр. hygros – вологий та . філ(и)] – наземні організми, норм, життєдіяльність яких можлива тільки в умовах високої вологості. Живуть на заболочених територіях, у вологих лісах, заплавах, сирому грунті (мокриці, черви та ін.) або у вологій деревині, що гниє (комахи, багатоніжки та ін.).

ГІГРОФІТИ [від гр. hygros – вологий та . фіт(и)], вологолюбні рослини – рослини, які живуть в умовах надмірної вологості – на болотах, сирих луках, берегах річок, у вологому лісі (Наприклад, гриби, рис, аїр, бальзамін, зозулячий льон). Див. також Гідрофільність.

ГІГРОФОБИ [від гр. hygros – вологий та . фоб(и)] – наземні організми, які уникають надмірної вологості в межах конкретних біотопів. Наприклад, деякі комахи на вологих луках – Г., проте в степу поводяться як гігрофіли.

ГІДАТОФІТИ – див. у ст. Водяні рослини.

ГІДАТОХОРИ, гідрохори – див. у ст. Гідрохорія.

ГІДРО. (від гр. hydor – вода) – частина складних слів, що вказує на зв’язок із водою, з водним середовищем.

ГІДРОБІОЛОГІЯ (від гідро. та біологія) – наука, що вивчає водні екосистеми та їхні компоненти.

ГІДРОБІОНТИ [від гідро. та біонт(и)] – організми, що живуть у водному середовищі. Див. Водяні рослини, Водяні тварини.

ГІДРОЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ (ГЕС) – електростанція, оснащена гідроагрегатами, які перетворюють енергію водного потоку в електричну. Порівняно з ТЕС і АЕС мають низку техн. переваг, не забруднюють атмосферу, проте спорудження великих ГЕС, особливо на рівнинах, завдає величезної шкоди довкіллю: водосховищами затоплюються

значні площі родючих земель, істор. і ландшафтні пам’ятки, руйнуються території з унікальним рослинним світом і тваринним світом, змінюється місцевий клімат тощо.

ГІДРОПОНІКА (від гідро. та гр. роnos – робота) – вирощування рослин без ґрунту на рідких поживних розчинах (метод водних культур) або на штучних замінниках ґрунту (гравій, керамзит, щебінь), які періодично зволожують водним розчином мінеральних добрив.

ГІДРОСФЕРА (від гідро. та гр. sphaira – куля) – переривчаста водна оболонка Землі, що охоплює океани, моря, озера, річки, болота, льодовики, сніговий покрив, води підземні. Г. вкриває близько 71% земної поверхні. Товщина Г. мінлива й у деяких місцях досягає понад 11 км.

ГІДРОФІЛИ [від гідро. та . філ(и)] – організми, пристосовані до життя у водному середовищі (Наприклад, риби).

ГІДРОФІТИ [від гідро. та . фіт(и)] – вищі водяні рослини, прикріплені до ґрунту й занурені у воду лише нижньою частиною (Наприклад, комиш, очерет). Г. ростуть на узбережжі й на мілководді водойм, рідше – на болотах і заболочених ґрунтах.

ГІДРОФОБИ [від гідро. та . фоб(и)] – організми, що уникають обводнених місць (Наприклад, кактусові, пустельні й напівпустельні злакові, скорпіони, сарана).

ГІДРОХОРИ, гідатохори – див. у ст. Гідрохорія.

ГІДРОХОРІЯ (від гідро. та . хорія) – поширення діаспор (плодів, насіння та ін. зачатків) рослин водними течіями. Характерна переважно для болотяних і водяних рослин, водоростей і деяких грибів. Такі рослини називають гідатохорами, або гідрохорами (Наприклад, кокосова пальма, осока, частуха).

Гігрофіти

Гігрофіти (від грец. υγρός — вологий і φυτόν — рослина) — рослини вологих місць, які віддають перевагу вологим умовам зовнішнього середовища.

Гігрофіт в заказнику Сукачове

На відміну від ксерофітів, у гігрофітів немає пристосувань, що обмежують витрачання води. Для них характерна висока кутикулярна транспірація. Стебла довгі, механічні тканини майже не розвинені; коренева система слабка, тому навіть незначна нестача води викликає у них в’янення. Гігрофіти — трав’янисті рослини вологих тропічних лісів, а також болотні рослини (гелофіти). [1]

Гігрофіти – це наземні рослини, які живуть в умовах підвищеної вологості повітря або на досить вологих ґрунтах. Серед них розрізняють тіньові і світлові гігрофіти. Тіньові – це рослини нижніх ярусів сирих лісів у різних кліматичних зонах. До них належать будяк городній, розрив-трава, цірцея альпійська, тропічні трави. Через високу вологість повітря в них утруднена транспірація, тому для поліпшення водного обміну на листках розвиваються гідатоди – водяні продихи, які виділяють краплиннорідку воду. Листки цих рослин часто тонкі, з тіньовою структурою, зі слабо розвиненою кутикулою, вміщають багато вільної і малозв’язаної води. З настанням нетривалої і несильної посухи у тканинах створюється негативний водний баланс, рослини в’януть і можуть загинути. Світлові гігрофіти – це види відкритих місцевостей помірної смуги, які ростуть на постійно вологих ґрунтах і у вологому повітрі – рис, підмаренник, росичка, папірус…

Oops something went wrong:

Екологічні особливості рослин групи Гігрофіт

Гігрофіти – це група рослин, які ростуть в умовах підвищеної вологості грунту і повітря. Навіть незначне зниження вмісту вологи в грунті і атмосферному повітрі призводить до їх в’янення і загибелі.

Для гігрофітів характерна наявність тонких листових пластинок великої площі з погано розвиненим поверхневим шаром (кутикулою). Завдяки цьому, транспірація (випаровування) через кутикулу здійснюється на високому рівні. На листі є рідкісні великі продихи. Листки багатьох рослин-гігрофітів забезпечені волосками, що представляють собою вирости епідермісу, що збільшують площу поверхні листя для підвищення інтенсивності випаровування. Продихи у таких рослин служать для регулювання процесів транспірації. Структурною особливістю листя гігрофітів є наявність особливих продихів-гідатодів, через які відбувається виділення води з листя у вигляді крапель. Цей процес носить назву гутація. Таке пристосування життєво необхідно для виживання рослин в умовах надмірно насичених вологою амосфери і грунту.

Коренева система гігрофітів розвинена слабо. Також характерна наявність довгих стебел із нерозвиненими опорними тканинами. Це обумовлює швидке в’янення рослин-гігрофітів навіть при невеликому зниженні вологості грунту і повітря.

До категорії гігрофітів відносяться рослини, які мають схожі морфологічні та фізіологічні особливості. Всі вони позбавлені пристосувань, які обмежують витрачання вологи. У цих рослин погано розвинені механічні тканини, маються повітроносні порожнини в листі, стеблах і коренях.

Тіньові гігрофіти – це рослини нижніх ярусів сирих лісів у різних кліматичних зонах. До них належать будяк городній, розрив-трава, цірцея альпійська, тропічні трави. Через високу вологість повітря в них утруднена транспірація, тому для поліпшення водного обміну на листках розвиваються гідатоди – водяні продихи, яку виділяють краплиннорідку воду. Листки цих рослин часто тонкі, з тіньовою структурою, зі слабо розвиненою кутикулою, вміщають багато вільної і малозв’язаної води. З настанням нетривалої і несильної посухи у тканинах створюється негативний водний баланс, рослини в’януть і можуть загинути.

Світлові гігрофіти – це види відкритих місцевостей помірної смуги, які ростуть на постійно вологих ґрунтах і у вологому повітрі – рис, підмаренник, росичка, папірус.