Содержимое
«Ти що, з трупами працюєш?» З чого складається робота судмедексперта
Смерть — це те, що рано чи пізно стається з усіма. Але при цьому це тема, про яку ми дуже рідко говоримо: через страх, біль втрати чи невідомість. Але колишній судмедексперт Марко Пазиняк, який два роки пропрацював у морзі, нагадує: смерть — це лише частина життя.
«Куфер» відкриває короткий тематичний цикл матеріалів, присвячений смерті. У такий спосіб ми хочемо зменшити табуйованість цієї теми і поговорити на теми, які рідко зринають в розмові. Наприклад, скільки людей щодня помирає в Івано-Франківську і чим судмедексперт відрізняється від патологоанатома.
Увага: якщо ви не впевнені, що готові читати про деталі роботи судово-медичного експерта (іноді вони не дуже приємні), а тема смерті для вас чутлива, то краще прочитайте інтерв’ю з кураторкою галереї сучасного мистецтва.
Я два роки пропрацював у бюро судово-медичної експертизи.
Я вчився в медичному університеті, на державній формі навчання. Після закінчення навчання у нас не було вибору, ким стати — можна було вибрати з запропонованого списку. Їхати кудись далеко я не хотів. Можна було залишитись у Франківську і працювати на «швидкій», можна було працювати сімейним лікарем — але в області. І було п’ять місць для судово-медичних експертів.
Патологоанатом vs. судмедексперт
В Україні є розподіл між двома галузями: патанатомічні дослідження стосуються людей, які померли в лікарнях, смерть за межами лікарні — справа судово-медичної експертизи. Якщо людина потрапила в аварію (навіть якщо її довезли до лікарні), у разі смерті її все одно скеровують до судово-медичного експерта. А якщо людина помирає у лікарні від пневмонії — до патологоанатома.
У судово-медичній сфері практично все дослідження судмедексперт робить сам, а санітар йому допомагає. У патанатомії майже всю роботу робить санітар, а патологоанатом дивиться лише те, що його цікавить. Патанатом може сам робити необхідні дослідження, а в бюро є для цього окремі інстанції — імунологи, гістологи (гістологія – наука про тканини живих організмів) , криміналісти.
У більшості випадків патанатоми вже мають готовий діагноз від лікуючого лікаря — і або погоджуються з ним, або ні. Судово-медичний експерт, коли робить дослідження та укладає висновок про причину смерті, підписується під трьома статтями кримінального кодексу. Тому це більш відповідальна професія.
У Франківську обласне відділення медико-соціальної експертизи працює на вулиці Мазепи. Патанатомічне відділення пов’язане з медичним університетом і працює на базі обласної лікарні. В інших регіонах буває, що один морг ділять між патанатомічними дослідженнями судово-медичною експертизою.
Робочий день у морзі
Щодня в Івано-Франківську помирає 3-4 людини. Було лише пару днів за весь час моєї роботи, коли ніхто не помер. Найчастіше причини смерті пов‘язані з серцево-судинними патологіями. Нам також траплялось багато самогубств, багато отруєнь чадним газом.
Типовий робочий день судмедексперта починається о 8 ранку і завершується о 15:45. Офіційно судмедексперт працює менше, ніж лікар. Але іноді доводиться працювати до 20-ї чи до 21-ї, якщо багато роботи. До речі, робочий день працівників лабораторії триває на годину менше, ніж в судмедекспертів — через шкідливі умови та роботу з формаліном.
У франківському бюро працює шість судово-медичних експертів. А взагалі бюро налічує до 40-45 працівників, включно з прибиральниками, лаборантами та медсестрами (так, медсестри у нас теж є — і вони займаються паперовою роботою, записують те, що надиктовує експерт під час дослідження тіла). Бюро має різні відділення: загальне, імунологія, гістологія, криміналістика, цитологія.
Серед експертів є чергування: хтось їздить на виклики з поліцією, хтось знімає побої, хтось працює з померлими.
Якщо поліції потрібен експерт на місці події, то вона за ним приїжджає. Залежно від того, що сталось, робота на виїзді може тривати і 20 хвилин, і кілька годин. Був випадок, коли експерт відморозив собі ноги, бо всю ніч провів у лісі, на снігу, де знайшли тіло. Я теж їздив на виклики, але не часто — мені це не дуже подобалось.
Одне — бачити людину в себе на столі, інше — в умовах її смерті. Особливо якщо це якийсь кримінал. Це страшніше чи що. А коли у тебе кожного дня, на одному й тому ж столі мертві — ти їх просто досліджуєш.
Як відбувається дослідження: проводиш розтин, записуєш спостереж
ення, іноді віддаєш кілька органів на гістологічне дослідження. У гістологів — велика черга, бо вони працюють не лише з містом, а й з цілим районом. Тому всі експертизи трохи затримуються.
Дослідження може тривати по-різному. Іноді воно займає і п’ять годин. Якщо в людини розтрощені всі кістки, то все треба дослідити, поміряти і детально описати: рух, напрямок, краї рани, її глибину тощо. Для новачка таке дослідження травматичного випадку — дуже складне.
Ще у судмедексперта багато паперової роботи. Ти маєш стос справ, у яких треба правильно описати результати дослідження та висновки щодо причин смерті. На одне дослідження маєш місяць, після чого треба надати свій висновок поліції.
У бюро дуже спокійний плин роботи. Немає поспіху, коли треба зробити щось вже і зараз. Є час подумати, прийняти рішення, порадитись з колегами.
Судмедексперт працює не лише з трупами, а й з потерпілими — вивчає та описує тілесні ушкодження. Це робиться тоді, коли треба отримати висновок про побої — якщо людина подає в суд, скажімо. До речі, краще звертатись з таким до експерта одразу, бо чим більше минає часу з моменту травми — тим важче її дослідити.
З головою в пакеті
Я часто розповідав рідним і близьким історії зі своєї роботи. Батькам моя професія подобалась, поки я не почав розповідати геть про все, що відбувалось. Думаю, це була моя помилка — не треба було їх шокувати. Вони казали, що це не моє, що я маю звільнятись.
«Ми хотіли, щоб ти був лікарем! А ти — трупоріз». Але на самому початку я хотів бути стоматологом, а тато казав, що стоматолог – це не лікар. А згодом вже мені довелось йому доводити, що судово-медичний експерт — теж лікар.
Моя дівчина, а нині дружина, теж питала мене: «Як ти можеш різати людей? Це ж жорстоко». Але хірург теж ріже людей — і він може нашкодити. Як я можу людині нашкодити? Я можу нашкодити, якщо халатно поставлюсь до дослідження. Але ніхто від цього не помре.
Одна з таких історій, що я часто розповідаю: коли був на інтернатурі, мене попросили віднести в морг трупний матеріал. Сказали: ми вам його запакуємо, а ви просто віднесете. Я погодився.
Вони додають: але треба буде віднести голову. Я думав, що вона буде запакована, в кейсі, а вона — в пакеті, з бірочкою із містом та датою смерті. Так я йшов з вулиці Новгородської до Мазепи з головою в пакеті.
Але траплялись випадки, від яких кров стигла в жилах. Наприклад, хлопець років 14, який гуляв біля залізничної колії у навушниках. Не знаю, як саме відбулась аварія, але йому знесло половину черепа. А навушники так і залишились у вухах.
Мертві вчать живих
Є такі латинські вислови: memento mori («пам’ятай про смерть») і mortui vivos docent («мертві вчать живих»). Без дослідження мертвих не було би медицини. Раніше для того, щоб виявити патогенез захворювання, його стадії, потрібно було досліджувати трупний матеріал.
Якщо хтось помирає поза лікарнею, поліція має викликати судово-медичного експерта, щоб той констатував смерть. Якщо його немає, то це може зробити будь-який лікар. Тому коли ми вчились, нам наголошували, що ми всі — судово-медичні експерти, бо кожному може випасти нагода засвідчити смерть.
Я не бачив серед інших інтернів якогось страху перед цією роботою. Ми готувались до цього шість років. Студенти-медики з першого курсу працюють з трупними матеріалами, потім, на четвертому курсі, починається патанатомія, потім — судово-медична експертиза. Тобто, час від часу ми відвідували морги та стикались зі смертю. Просто, мабуть, не в такій кількості і не за таких різних обставин.
У багатьох дуже викривлене уявлення про роботу судово-медичного експерта через серіали. Тому перше питання, яке мені ставили знайомі: «Ти що, з трупами працюєш? І ти їх ріжеш? Який жах!»
Я не можу сказати, що це якась надзвичайна робота. Вона вимагає аналітичного розуму і великої кількості знань. Бо хірург уміє все, але нічого не знає; терапевт знає все, але нічого не вміє; судмедексперт і вміє все, і знає все, але вже надто пізно.
Хтось працює в судмедекспертизі, бо їм цікаво розгадувати загадки. Хтось каже, що така робота забирає всю негативну енергію — і ти виходиш з моргу в «нормальний» світ без жодної негативної думки, бо всі вони залишились на роботі. Але це все залежить також від психіки та виховання.
Чи робота з живими — важливіша
Не можна сказати, що я все знав про цю спеціальність — тільки теорію, яку ми вчили в університеті. Під час роботи виявилось, що в сучасної укр
аїнської судово-медичної експертизи є проблеми з організацією, з нормативними актами. Наша програма судово-медичних та гістологічних досліджень базується на старих протоколах 1996 року, а то й старіших. Гадаю, це проблема галузі, адже вона — не про первинні проблеми медичної сфери.
Не думаю, що зараз варто всіх підлягати патанатомічному дослідженню. Бо якщо старша жінка помирає вдома, а перед тим зверталась до лікаря і лікар знає її діагноз, то для чого робити їй дослідження? На мою думку, судмедексперт має займатись лише кримінальними справами або випадками, де обставини смерті невідомі.
Колись для дослідження було достатньо постанови поліції. Потім закон змінили і тепер потрібна постанова суду. До судді надходить гора постанов, і поки він добереться до кожної — тіло піддається змінам. А після певного часу після смерті дуже важко встановити діагноз. Цей процес можна було б пришвидшити: використовувати МРТ, як на Заході, або більш передовий метод аналізу газів, які накопичуються в тілі після смерті. Останній ще не дуже поширений, але він менш травматичний для тіла і більш гуманний.
Після закінчення інтернатури я працював гістологом. Але заробітна плата була низька (пів ставки в гістології — 2400 грн), ще й треба було їхати на тримісячні курси в Харків. Після курсів я міг би просто краще робити експертизу, але на зарплату це не вплинуло б. Фінансового покращення я не бачив і розумів, що до цієї сфери у держави справи дійдуть в останній момент — бо робота з живими більш важлива. І оскільки я паралельно працював вебдизайнером, вирішив врешті звільнитись з бюро.
Смерть як переосмислення
Якщо ставитись до цієї роботи не як «О, мертві! Трупи!», а як дослідник, то це зовсім інакше. Для когось ти — різник, для когось — допомагаєш слідству.
Можливо, оприлюднення даних стосовно смерті може на щось вплинути. Скажімо, хтось прочитає і візьметься за голову — велодоріжки зробить, наприклад, щоб було менше зіткнень з велосипедами. А хтось може зменшити швидкість чи переходити дорогу лише на зелене світло.
Через цю роботу я переоцінив життя взагалі. Зрозумів, що життя дуже дрібне і його легко втратити. Життя дуже мало важить, бо ти не знаєш, що станеться завтра або за кілька хвилин. А ще я ніколи не куплю собі мотоцикл або скутер. Бо кожного тижня траплявся випадок, коли хтось гинув в аварії.
Смерть і життя
Про смерть часто говорять в церкві. Віра побудована на тому, що після смерті ти потрапляєш в рай, але життя в раю треба заслужити. Відповідно, церква готує тебе до смерті.
Якщо ти живеш життя правильно і не боїшся смерті, то ти ставишся до неї як до природного процесу. Як до народження. Бо народження і смерть пов’язані: щось з’являється, щось зникає.
Про смерть не говорять у побуті, бо це завжди пов’язане з втратою. Це травма, це психологічно важко, бо з таким не стикаєшся щодня. Для мене зменшення табу — це зменшення страху. Змінити ставлення всіх до смерті, напевне, не вийде, але певної кількості людей — може вийти. Думаю, це справа психологів.
Треба розуміти неминучість цього процесу. Старатись, щоб твоє оточення не те, щоб не постраждало, але було готове до швидкоплинності часу. І розуміло, що смерть — це частина життя.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Скільки отримує судмедексперт в Україні
Судмедекспертиза – це не лише розтини.
Він один з найвідоміших в Україні експертів. Його знають в Польщі і Німеччині, Росії і Угорщині. До його порад прислухаються у найрізноманітніших куточках Європи. Судмедексперт з Буковини завжди бажаний гість за кордоном. Його науковими працями користуються студенти, науковці майже з усього колишнього Союзу. Він – професор, доктор медичних наук, заслужений лікар України, володар не одної державної нагороди, завідувач кафедри, начальник Чернівецького обласного бюро судово-медичної експертизи, головний судмедексперт області Віктор Бачинський. Днями наш кореспондент зустрівся з цією знаною людиною, керівником. Хотілося поговорити про його здобутки в науці, про плани на перспективи, а вийшло, як завжди, усе звелося в основному до проблем, які непокоять судмедекспертів і не тільки їх.
Пане професоре! Три роки тому Ви першим забили тривогу на всю Україну з приводу нового Кримінально-процесуального Кодексу України, зокрема, ст. 238 «Огляд трупа», яка могла в кінцевому підсумку призвести до колапсу держави. А що
цього разу Вас непокоїть?
– Не для кого не секрет, що наша Верховна Рада штампує у рік від 220 до 350 законів. Їх якість не витримує ніякої критики: не встигли видати закон «на пора», як тут же до нього вносять 700-1000 поправок, доповнень. Так, власне, сталося і з Кримінально-процесуальним Кодексом (а хіба тільки з ним, згадайте закон «Про мови»). Тоді законотворець настільки ускладнив процедуру проведення небіжчика в останню путь, що, здавалося, ось-ось станеться колапс. Я і забив тривогу: написав звернення до Генпрокуратури, МВС, Мінздоров’я. Слава Богу, вдалося «вирулити», я не кажу, що проблему вдалося спростити. На сьогодні, як на мій погляд, людина продовжує бути соціально незахищеною (згідно з тим же, уже згадуваним Кримінально-процесуальним Кодексом). Зараз, щоб зняти потерпілому побої, треба пройти крізь чимале коло бюрократичних вимог. Щоб провести освідчення потерпілого, суд повинен видати ухвалу, а щоб її видати, треба провести засідання суду, а щоб його провести – за це треба сплатити судові витрати. А це – не кожному по кишені. От і виходить, що людина постраждала, а грошей, щоб себе захистити, у неї (або у родичів) немає. Тому і не дивно, що зараз кількість прийому потерпілих, звинувачуваних на паперах скоротилася щонайменше на 50%, але ж це не відповідає реальному стану речей. Тому я разом із моїми колегами-судмедекспертами України, народними депутатами, запропонували новий проект Закону про судово-медичну діяльність.
– Його вже розглядали, пропонували внести у порядок денний Верховної Ради?
– Так, цей проект закону розглядався в комітеті Верховної Ради. До речі, я виступав під час його представлення. Що ми очікуємо від цього закону? Ну, хоча б зміни ставлення державних мужів до нашої служби. Дотепер нас практично не чули. Ви знаєте, скільки різного роду експертиз проводиться щороку працівниками нашого бюро? Майже 15 тисяч, з них 300 особливо складних, і навіть з інших областей. А отримуємо за свою працю, як звичайний лікар. Це при тому, що навантаження на одного члена комісії у нас щонайменше – 75 експертиз, а у сусідній Білорусії – 20. Це якщо експертиза проводиться комісійно, за участю не менше 3 спеціалістів. А всього, на одного судмедексперта припадає в рік 200 розтинів, а мало б бути 80120. Якщо не буде суттєвих «втручань» у суть цього законопроекту, то ситуація мала б змінитися на краще. А головне, судмедекспертиза вийде з-під підпорядкування Міністерства охорони здоров’я і опікуватиметься безпосередньо Кабміном. У вже згаданій мною Білорусії судмедекспертиза підпорядкована Комітету судмедекспертизи, а той – безпосередньо президенту країни. Усі ці проблеми ми нещодавно обговорювали на науковій конференції у Львові.
– Від чого найбільше потерпають наші краяни, судячи з вашої статистики?
– Найперше – від травм різного характеру, отруєння, передозування алкогольними напоями: 200-300 чоловік в рік гине. На другому місці – суїциди: від 110 до 150. Половина усіх розтинів пов’язана з ненасильницькою смертю: гострою серцево-судинною недостатністю, захворюваннями шлунково-кишкового тракту. Наші спостереження дають нам право стверджувати, що у більшості таких випадків люди не лікуються, бо не мають за що. До лікарів, якщо й звертаються, то як правило, за мить доставки їх до нашої служби.
– У пересічного громадянина вже давно склалося викривлене враження, що Ваша служба в основному займається розтином трупів. Але ж це не так?
– Ви самі вже відповіли на це запитання. До нас звертаються і афганці, і «атошники», в’єтнамці, і учасники військових подій в Угорщині, і ще багато, багато інших. Усі вони хочуть засвідчити поранення, щоб потім встановити групу, інвалідність, одержати відповідні підтвердження! Додам, що усі доставлені трупи з Донбасу так чи інакше пройшли через наше бюро.
– У першому цьогорічному номері журналу «Судово-медична експертиза» прочитав Вашу статтю і дізнався ще про один цікавий напрямок вашої діяльності. – Ви маєте на увазі проблему ожиріння і косметологічних операцій?
– Як не прикро, але намагання окремих людей позбутися зайвої ваги шляхом косметологічних операцій нерідко закінчуються смертельними наслідками. У вищезгаданій журнальній статті йдеться про випадок із громадянкою Д. 1968 р. народження, яка поступила на стаціонарне лікування в одну із лікарень міста зі скаргами на надлишок жирової тканини передньої черевної стінки. Дані скарги хвора відмічала впродовж останніх 7 років. Пацієнтці було зроблено пластичну операцію. Спо
чатку було усе добре, але вже дуже скоро наступила смерть. Внаслідок розтину тіла було встановлено, що після операції в організмі відбулися суттєві зміни, стався набряк головного мозку, дався взнаки варикоз вен гомілок, змінилися контури печінки, нирок, дав про себе знати міокард, які мали місце і при житті небіжчиці. Отож, перш, ніж робити операцію, навіть б, здавалося, косметологічну, варто ще і ще раз обстежитися, проконсультуватися з лікарями.
Розмову записав Дмитро МИРОНЮК.
Ва-Банк
№10 (725)
16 червня 2016 р.